На роботу я їжджу трамваєм, бо так справді швидше і комфортніше. А тим більше, що їджу я на 6 номері, і майже всі вони німецькі, і "нові". Їздити ними справді задоволення. Перший раз, коли в такий зайшла, то не знала що робиться і де я попала :)
А вчора вечором чекала досить довго маршрутку і під"їхав потрібний мені трамвай 7. От і вирішила я їхати в порожньому старенькому трамваї.
Ніколи б не подумала, що так швидко звикаєш до доброго. І так шкидко забуваєш порізану і спалуну резину; металеві стільці, на які зимою не варто сідати, щоб не примерзнути; і світло,яке ледь жевріє і працює з перебоями, як у фільмах ужасів; і винос кузова на всі 2 метри; і рипіння; і дьоргання ітеде.
І біля Оперного наш трамвайчик порівнянявся з німецьким секонд-хендом. Таке було враження, що перетинаються два паралельні світи. І таке враження, що люди в яскраво-освітленому (читай нормально освітленому) жовтому трамваї радісніші і щасливіші :)
Але трамваї це прекрасно, в будь-якому випадку!